Вишнякова Г.Л.

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди

ДИНАМІКА МЕДИЧНОЇ СІТКИ ХАРКІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ НА ПОЧАТКУ 20-х рр. ХХ ст.

Питання охорони здоров’я в Радянському Союзі завжди займали одні з найперших місць. Зруйновані війнами міста й селища, змучений та хворий люд – все це ставило під загрозу перспективу швидкої відбудови господарства та повернення до мирного життя. Тому здоров’ям населення влада переймалася в першу чергу.

Післявоєнна криза показала слабкість справи охорони здоров’я, виявила найуразливіші її компоненти. В зв’язку з цим керівництво держави особливу увагу приділило двом напрямкам, які на той час були в занепаді. Це справа охорони материнства та дитинства та санітарно-епідемічна справа. Після підтримки з боку держави цих векторів медичного обслуговування саме тут почався якісний і кількісний зріст та зміцнення.

Для об’єктивного висвітлення стану охорони здоров’я хотілося б звернути особливу увагу на мережу лікарняних установ у місті.

На кінець 1920 року в Харкові функціонувало 46 лікувальних закладів (з них 33 націоналізованих та 13 нововідкритих) із загальною кількістю ліжок – 5940 [1, 105]. На той час це дало можливість значно розширити надання медичної допомоги. Особливо актуальним це було в час поширення жахливих епідемій. Наприклад, у 1920 р. в місті Харкові було зареєстровано захворювань висипним тифом – 8101 випадок, поворотним тифом – 4242 випадки та черевним тифом – 3910 випадків [2, 8 ]. За 9 місяців 1921 року через амбулаторії-диспансери для хворих на туберкульоз (4 установи) пройшло 20 тисяч 223 пацієнти. Такі дані свідчать про стійку уразливість населення епідемічними хворобами. На всі випадки захворювань лікарі відповідали заходами щодо ліквідації та подальшого унеможливлення таких випадків.

Збільшувалася кількість дитячих установ. Наприклад, у 1920 р. в Харкові було лише шість ясел, а вже в 1921 р. їх кількість сягала вісімнадцяти на 920 дітей, та вісім “будинків матері та дитини” на 560 місць, хоча ще у 1920 р. таких установ не було в місті зовсім [ 2,10].

Серед вищезгаданих лікувальних установ були такі гіганти як Губернська лікарня на 1135 ліжок (Сабурова дача), клініка ортопедичного інституту на 210 ліжок, університетська клініка на 120 діжок, 1-ша радянська лікарня (Олександрівська) на 300 ліжок, 2-га радянська лікарня (Миколаївська) на 650 ліжок та інші [3,153].

У 1921-1922 рр. справа охорони здоров’я відчула на собі значні зміни, пов’язані перш за все зі скороченням сітки лікувальних закладів, що негативно відобразилося на якості надання медичної допомоги населенню. За даними на 1 січня 1922 р. в Харкові залишалося незмінно 46 лікувальних установ з кількістю ліжок 5790. Але вже через 8 місяців, тобто 1 серпня 1922 року сітка лікувальних установ складалася лише з 15 лікарень з кількістю ліжок – 2880 [4,19]. Скорочення більш ніж в три рази кількості лікарень та в два рази кількості ліжок призвело до значного навантаження на установи, що залишилися. Тим більше, що промисловий Харків з його багатотисячним населенням не може обслуговуватися лише 15 лікарнями. В результаті таких змін кожна лікарня обслуговувала приблизно 31тисячу 250 чоловік, а одна койка приходилася на 600 чол. [4,18].

Важким був і господарчий стан самих лікарень. Забезпеченість медикаментами складала лише 50%, інструментарієм – 75% (при чому переважна більшість інструментів вимагала ремонту), білизною – 25% [4,18].

Однак слід зазначити, що в усіх лікарнях були проведені капітальні ремонти, закуплено паливо, відпущені гроші на підготовку до зими.

На фоні цих даних хотілося б звернути увагу на епідемічний стан у місті. Лише за 4 місяці (квітень-липень 1922 р.) захворіло на висипний тиф 1377 чоловік, поворотний тиф – 882 чоловіки, черевний тиф – 72 чоловіки, холеру – 499 чоловік, дизентерію – 212 чоловік, кір – 163 чоловіки, скарлатину – 111 чоловік, дифтерит – 110 чоловік та віспу – 30 чоловік, що загалом складає 3456 випадки захворювання різними епідемічними хворобами. На 1 серпня 1922 р. захворюваність на холеру складало вже 977 чоловік, середній рівень смертності від цієї хвороби – 41% [4, 24]. Госпіталізація хворих була надзвичайно низькою, давалася взнаки недостатня кількість ліжок.

До цих цифр треба додати ще дані госпіталізації хворих на епідемічні хвороби по лінії підвідділу лікувальної медицини. Так по місту Харкову було госпіталізовано за 4 місяці (квітень-липень 1922 р.) хворих на висипний тиф – 1103 чоловіки, на поворотний тиф – 2403 чоловіки, на черевний тиф – 166 чоловік, з підозрою на холеру – 1664 чоловіки, на дизентерію – 327 чоловік, на віспу – 26 чоловік [4, 27].

Цифри, що ми отримаємо, становлять досить значний рівень захворюваності населення на той час. Стає зрозуміло, що зменшення кількості лікувальних закладів було невиправданим, адже населення все більше й більше потребувало якісної медичної допомоги, яку на жаль така мала кількість лікувальних установ не могла надати.

Але радянське керівництво не зупинилося на відмітці 1922 року і продовжило скорочення лікувальних закладів. У 1924 році у місті було лише 12 лікарень, що утримувалися за місцеві кошти. Ці лікарні мали 1175 ліжок, з яких 60 ліжок – венеричних, 620 ліжок – за кошти держави, 375 – за кошти за кошти соціального страхування [5, 38]. Поліклінічно-амбулаторна сітка складалася з 12-ти поліклінік, 9 з яких утримуються за кошти органів соціального страхування, 1- студентська, 1 – на місцевому бюджеті і 1 – на утриманні приватної організації.

Збільшилася сітка установ по лінії охорони материнства та дитинства. На 1924 рік мережа складалася з 2-х будинків дитини, 1-го будинку каліченої дитини, 1-го будинку грудної дитини, 2-х дитячих ізоляторів, 10-ти консультацій, 5-ти санаторіїв, 12-ти ясел, 1-ї їдальні та 1-ї дитячої поліклініки [5, 39]. По всіх закладах Охматдиту кількість ліжок складала 1500.

Мережа охорони здоров’я в місті Харкові з 1919 по 1924 рр. трансформувалася з численної кількості лікувальних установ загального профілю у вузько призначені лікарні з чіткими завданнями та окресленим “фронтом роботи”. З’явилися туберкульозні, венеричні клініки, що спеціалізувалися на лікуванні соціальних хвороб, які становили реальну загрозу здоров’ю населення.

Значно розгорнулася мережа охорони материнства і дитинства, адже на початку 20-х років народжуваність у два рази була нижче за смертність і переважна більшість дітей вмирала у віці до 1-го року. Спеціалізовані установи для немовлят та матерів знизили дитячу смертність, про що свідчить подальший зріст народжуваності .

Станом на 1926 рік охорона здоров’я в Харкові досягла значних успіхів. Крім того, що були відновлені зруйновані війною лікарні, йшла широка розбудова лікарських установ по лінії робітничої медицини, наприклад будівництво такого гіганту, як третьої робітничої поліклініки. Величезна робота в цьому напрямку продовжувалася і надалі. Такий підхід до перебудови галузі медичного обслуговування дав свої позитивні наслідки і в часи існування Радянського Союзу населення мало найякіснішу медичну допомогу в світі.

Література:

1. Державний архів Харківської області. Фонд 821. Опис 1. Справа 64.

2. Каракаш Д.Ф. Достижения советского здравоохранения в Харьковской области. – Х., 1958.

3. Каракаш Д.Ф. З історії розвитку охорони здоров’я в Харківській губернії – Харківській області. Матеріали до історії розвитку охорони здоров’я на Україні. – Під ред. к.м.н. К.Ф.Дупленка. – К., 1957.

4. Державний архів Харківської області. Фонд Р-203. Опис 1. Справа 584.

5. Державний архів Харківської області. Фонд Р-203. Опис 1. Справа 1502.